БУДИНОК-МУЗЕЙ МИХАЙЛА СТАРИЦЬКОГО

• 
  
  Ігор СОКОЛ, кандидат філологічних наук,
  НТУУ "Київський політехнічний інститут"

У давньому, історичному районі столиці, на вулиці, яка нині носить ім'я Панаса Саксаганського, на межі ХІХ-ХХ ст. мешкали видатні діячі української культури. Саме тут міститься комплекс, до якого входять музеї Лесі Українки, Миколи Лисенка, Михайла Старицького. Неподалік, на вулиці Жилянській, знаходиться музей Панаса Саксаганського, що теж є складником комплексу.

Наймолодший з-поміж цих культурно-просвітницьких установ музей М.Старицького – він відкрився 24 серпня 2002 р.

А клопотатися про створення будинку-музею нащадки видатного письменника почали ще в повоєнні роки, проте не вистачало коштів. До того ж у цьому приміщенні тривалий час містився районний військкомат. Мрія про увічнення пам'яті визначного культурного й громадського діяча втілилась у життя лише на початку XXI ст. Дуже багато зусиль до цієї важливої справи доклала Наталя Терехова, яка тепер очолює музей. Крім неї, тут працюють Наталя Колчанова, Тетяна Лінчук та Ірина Щукіна, справжні ентузіасти своєї справи, які не шкодують сил, щоб відшукати й зберегти найдрібніші факти з життя того, хто в неймовірно важких умовах боронив українське слово.

У музеї Михайла Старицького щодня проводяться цікаві, змістовні екскурсії. Під час цих своєрідних уроків учні, студенти та й відвідувачі старшого віку дізнаються багато нового про М.Старицького і його близьке оточення – справжніх подвижників української культури й мистецтва.

Міститься музей у тому ж двоповерховому будинку, де жили Старицькі. Майбутній письменник, який рано осиротів, виховувався в сім'ї своїх родичів –Лисенків.

Починається огляд експозиції з вітальні, де можна побачити портрет М.Старицького замолоду, картуш вистави "Різдвяна ніч" за М.Гоголем, з якої, власне, й розпочався музично-драматичний жанр в українському мистецтві. Тут є піаніно й канапка, які належали сім'ї Старицьких. Інші представлені побутові речі – копії.

Далі – кабінет, у якому письменник займався творчою працею. Бачимо його фотопортрет уже в зрілі роки, меморіальний стіл з чорнильним прибором, заповіт, написаний рукою господаря будинку. На стінах – барельєфи Шекспіра, Ґете, Міцкевича, групове фото, зроблене в Полтаві 1903 р. на врочистому відкритті па¬м'ятника (.Котляревському. Поряд з М.Старицьким бачимо М.Коцюбинського, В.Стефаника, Б.Грін-ченка... На етажерці – відкритий том п'єс німецького драматурга Г.Гауптмана, над перекладами творів якого письменник працював в останні роки життя.

У третій кімнаті мешкала дочка М.Старицького Марія – відома театральна діячка. Світлини на стінах відображають епізоди розвитку українського театру початку XX ст.
За Маріїною кімнатою – їдальня, де збиралася за обіднім столом уся дружна сім'я. На жаль, меблі й посуд – не меморіальні. А от біла скатертина справді належала другій дочці письменника – Людмилі (вона відома в літературі як Старицька-Черняхівська).

У наступній кімнаті можна побачити унікальне подарункове видання поеми Т.Шевченка "Гайдамаки". Тут чимало меморіальних предметів побуту. На стіні – сімейне фото Лисенків, а також портрет поета й перекладача Івана Стешенка, родича сім'ї Старицьких, який згодом став міністром освіти Центральної Ради, через що й зазнав репресій у 30-х рр.
Поряд міститься кабінет Л.Старицької-Черняхівської. Деякі особисті речі письменниці збереглися до нашого часу, а також її портрет роботи художника Фотія Красицького.

У сьомій музейній кімнаті відвідувачів чекає сумна розповідь про рідних письменника, які загинули під час сталінського терору. Не повернувся із заслання внук М.Старицького –

Ярослав Стешенко, який прожив лише 35 років. Загинула в 38 років онука Вероніка Черняхівська. Син Юрій – юрист, правознавець, –зазнавши несправедливих переслідувань, помер у Сухумі від серцевого нападу. Людмила Черняхівська, не витримавши тяжкого шляху до Казахстану, на початку війни померла в дорозі. Дочка Оксана Стешенко загинула 1942 р. на засланні у Казахстані.

Увагу екскурсантів привертають листи, адресовані Сталіну й Берії – нащадки роду Старицьких намагалися розшукати рідних, висланих "без права переписки". Більшість людей ще не знала тоді, що цей "евфемізм" означав розстріл.

Восьма кімната певний час належала родичам письменника. Тут мешкала його онука Вероніка, яка працювала перекладачем. У цій кімнаті можна побачити її портрет роботи Олександра Мурашка. У щоденнику Вероніки є такий запис: "Мені дуже хотілося б, щоб Україна хоч трохи зробилася похожа на культурну державу".

В останній кімнаті зібрано речі, які належали онуці письменника – Ірині Стешенко. Вона була актрисою театру "Березіль", яким керував Лесь Курбас. На фотографіях бачимо її в різних ролях – як драматичних, так І комічних. З 1949 р. працювала перекладачем. У бібліотеці І.Стешенко чимало книжок у її перекладах, зокрема кілька томів п'єс В. Шекспіра.

Саме вона зберегла для нащадків порцеляновий посуд, сорочку й рушник свого уславленого діда.

Відвідувачі – люди різного віку й різних професій – щиро вдячні працівникам музею, які бережуть пам'ять про корифеїв вітчизняної культури. Ось два записи з книги відгуків.

Дякуємо всім тим, хто зберіг, відтворив, доніс до сьогоднішнього дня історію славетної родини Старицьких, хто присвятив своє життя звеличенню української національної культури. Вражені трагічною долею цієї родини. Бажаємо, щоб ваш музей став ще одним осередком долучення молоді до історії та культури українського народу.

Душа зігрівається від того, що потиху-помалу відроджуються наші святині і, зокрема, ця пресвітла хата-музей великого Старицького! Усе це подвір'ячко, яке оточують три святих для кожного українця будинки – Лесі, Лисенка і Старицького, такий потрібний, такий чистий, такий духовний простір у Києві, куди треба і хочеться прийти, набратися доброї аури. Дякуємо всім, хто допоміг відреставрувати будинок М.Старицького. Безмежно вдячні керівництву музею-ансамблю за ентузіазм, за гостинність, за безкорисливу нелегку працю.

Подібних відгуків багато. Бо немає людей, які, оглянувши кімнати гостинної оселі Старицьких, не відчули б гордості за свій народ, за свою культуру, творену непересічними особистостями.