ВИЗНАЧНА КУЛЬТУРНА ПОДІЯ

• Ігор Сокол, м.Київ

25 березня 2004 р. в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві відбулася презентація книжки наукового співробітника музею Володимира Яцюка "Віч-на-віч з Шевченком: іконографія 1838-1861 рр.".

Ця праця – цінний внесок у дослідження життя і творчості нашого генія. Адже чимало його портретних зображень у широкий науково-мистецький обіг вводиться вперше. Видання є досить вдалою спробою якомога повніше представити прижиттєві портрети Кобзаря (збереглося 10 світлин, 70 самозображень, 42 портрети роботи сучасників) та його зображення на смертному одрі (їх чотири). Посмертну маску та погруддя зробив Федір Каменський.

"Тарас Шевченко... У кожного він свій. Образ найщирішого лірика і гнівного бунтаря, поета, художника, людини, духовного батька відродженої української нації постає перед внутрішнім зором сучасника завдяки поетичним, прозовим і малярським творам митця, щоденнику й листуванню, спогадам друзів. Однак цей збірний портрет з уяви не був би таким виразним, якби не було змоги окреслити його достеменним зоровим образом, ба,– навіть розмаїттям образів, серед яких і автопортрети художника, і портрети роботи його сучасників, і прижиттєві фотографії Шевченка.

Все те – дуже цінне й важливе, бо недаремно ж великі митці твердили, що для них портрет людини є живим відбитком її душі..."– пише упорядник книжки. Значна частина репродукованого й докладно коментованого матеріалу маловідома або й зовсім невідома.
Тим часом творчість Шевченка-художника невіддільна від його поетичної творчості. Як наголошували промовці, він брався за створення автопортретів лише тоді, коли був охоплений натхненням, жив передчуттям нових поетичних творів. Зокрема, присутнім було продемонстровано автопортрет, подарований поетом княжні Варварі Рєпніній, яка відіграла значну роль у його житті. Вираз авторового обличчя відображає глибокі й складні почуття, якими він жив у той час.


Іноді В.Яцюку доводилося виконувати працю не лише упорядника, а й реставратора. Наприклад, у надзвичайно плачевному стані був автопортрет 1860 р. (у смушковій шапці). Щоб зробити якісну репродукцію, довелося відновлювати лак, який майже зовсім стерся. Цей портрет – у "мужицькому" вбранні – своєрідний виклик Шевченка, який повернувся із заслання, усім тодішнім ворожим силам. Він ніби демонструє свою нерозривну єдність із народом, з якого вийшов, чиїми боліннями завжди жив.


Учасники мистецького вечора почули чимало цікавого про Шевченків живопис. Дехто, можливо, вперше відчув, якої глибокої експресії сповнені його ілюстрації до власних творів, зокрема, до поем "Катерина" і "Перебендя". Вони справді вистраждані, бо за все життя митця з-під його пензля і пера не вийшло жодного байдужого твору. Увесь доробок Кобзаря виразно автобіографічний. Враження, вихоплені художником з навколишньої дійсності (а вона була досить сумною) й закарбовані в художніх творах, назавжди залишили слід у душах усіх, хто сприйняв їх серцем.


Окрім автопортретів, до яких Т.Шевченко брався переважно під час поетичних осяянь, у його малярській спадщині чимало персонажів, наділених власними портретними рисами. Це, зокрема, солдат на малюнках "Казарма", "Байгуші", "Кара колодкою", "Кара шпіцрутенами", "Киргизеня".


З портретів Шевченка, виконаних його сучасниками, найбільш відомі станкова літографія видатного французького митця А.Мульорона та гравюра петербурзького художника Георгія Гогенфельдена за оригіналом Михайла Микешина (з "Кобзаря" 1860 р. як фронтиспіс книжки). Окрема сторінка портретної Шевченкіани – замальовки в жанрі дружнього шаржу й карикатури, створені Карлом Брюлловим, Василем Жуковським, Михайлом Микешиним, Василем Штернбергом та іншими, близькими поетові митцями. Сповнені доброзичливого гумору, ці зображення дають можливість побачити знайому постать у несподіваному ракурсі, відчути реальність особи поета й ширше – його доби.


На щастя, збереглися також 10 фотопортретів, зроблених у Петербурзі й Києві після повернення поета із заслання, коли фотографія тільки-но почала входити в широкий ужиток. Ці документальні зображення – цінний матеріал для всіх шанувальників поета.
Альбом "Віч-на-віч з Шевченком..." – підсумок тривалої і складної роботи багатьох науковців над дослідженням прижиттєвої іконографії Т.Шевченка.


Упорядник цього унікального видання Володимир Яцюк багато років працює в музеї.

Народився він 1946 р. на Житомирщині у Дзержинську (нині містечку повернуто історичну назву – Романів). Йому належать статті про маловідомі аспекти життя й творчості людей, чия доля перетиналася з Кобзаревою, зокрема, Михайла Башилова, Якова де Бальмена, Амвросія Ждахи, Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок, про художників Опанаса Сластьона і Василя Тарновського. З 1989 р. дослідник видав кілька надзвичайно цікавих праць: "Живопис— моя професія: Шевченкознавчі етюди", "Рукою власною – Тарас Шевченко", "Офорти Т.Шевченка: "Мальовнича Україна", "Таїна Шевченкових світлин", "На спомин рідного краю: Україна у старій листівці: Альбом-каталог" (у співавторстві), "Малярство і графіка Тараса Шевченка: спостереження, інтерпретації".


Новий альбом побачив світ у видавництві "Балтія-Друк", яке створили сім років тому громадяни Литви в Україні.


Художній альбом "Віч-на-віч з Шевченком..." – це перше в Україні видання, присвячене генію, виконане в альбомному форматі. Добираючи матеріал, упорядник доклав чимало зусиль для того, щоб створити багатогранний портрет Тараса Шевченка, розшукав рідкісні роботи вітчизняних і зарубіжних художників, висвітлив не відомі раніше факти біографії митця. Майже третина із зібраного тут матеріалу оприлюднена вперше. У виданні вдало поєднано мистецький підхід, ґрунтовний науковий добір матеріалу й популярний виклад, що робить його цікавим не лише для фахівців, а й для широкого кола читачів.


Вишуканий дизайн, сучасне оформлення, що включає суперобкладинку, резюме й перелік ілюстрацій українською та англійською мовами, використання найновіших поліграфічних технологій і матеріалів – усе це дало можливість створити цінну річ.


Презентація нового видання стала справжнім святом. У стінах музею під акомпанемент бандури (артист Роман Гриньків) звучали пісні на слова Кобзаря, а також українські народні пісні. Потім Леся Чарівна (Ступак) виконала дві пісні без музичного супроводу. Дуже цікавими були і виступи культурних діячів. Мистецтвознавець Дмитро Степовик, зокрема, наголосив на тому, що альбом є значним кроком на шляху вивчення Шевченкової малярської спадщини, і щиро подякував збирачам матеріалу та видавцям.