ПРО ЩО РОЗПОВІДАЮТЬ ПРІЗВИЩА

Ігор СОКОЛ, кандидат філологічних наук,
викладач НТУУ "Київський політехнічний інститут"

Прізвищем називається оформлена офіційними документами родова назва людини, яка приєднується до її імені і яку людина одержує після народження або в шлюбі та, як правило, передає своїм нащадкам.

Від прізвищ треба відрізняти прізвиська (вуличні клички), які живуть і нині в українських селах. На відміну од прізвищ, вони не оформлені ніякими особовими документами. Велика кількість теперішніх родових прізвищ виникла саме з колишніх прізвиськ. Як же утворилися наші прізвища? Прізвища – не примха. Вони з'явилися за тих часів, коли люди почали селитися великими гуртами, займатися різними ремеслами, одержувати маєтки, титули, звання й чини, торгувати, мандрувати, коли вже треба було знати не тільки, хто це, син чи донька, а й якою працею займається людина, з якого вона роду, яке в неї майно, з якої вона місцевості тощо. У Європі наймення типу сучасних прізвищ прийшли на зміну родовим іменням римлян приблизно у XII ст.; сучасні прізвища українців масово з'являються в період інтенсивного утворення нашої нації; напівофіційні наймення та прізвиська поступилися місцем новітнім особовим іменам десь між XIV та XVIII ст.
Процес виникнення й усталення прізвищ як окремого класу спадкових найменувань людей охоплює великий проміжок часу. Спочатку спадкові родові назви побутують у середовищі вищих верств феодального суспільства – князів, магнатів, власників земельних володінь і маєтків. Уже джерела XVI ст. фіксують князівські найменування типу Андрей Михайловичь Сангушковичь Каширский.

Друга частина подібних наймень, на думку дослідників, означає родову прізвищеву назву, тобто в даному разі йдеться про Андрія Михайловича з роду Сангушковичів Каширських.
Поширеним типом спадкових іменувань князівських і шляхетських родів були наймення, утворені від назв населених пунктів за допомогою суфіксів: -ський, -цький, -зький. Є численні докази того, що більшість назв представників феодальної верхівки на -ський, -цький, -зький, особливо в XIV–XVI ст., пов'язані з певним населеним пунктом, центром феодального володіння (там, як правило, жив князь). Подібні назви представників соціальних низів і середніх станів вказу¬вали переважно на місце їхнього походження.
Від чого творились українські прізвища? Матеріалом для їх творення були власні джерела, назви місця проживання чи походження, назви постійного заняття (професії), індивідуальні ознаки (фізичні, психічні та інші властивості).

Інші джерела творення прізвищ (іноді спочатку прізвиськ) відігравали значно меншу роль у процесі формування особових назв.

Соціально маркованим у минулі епохи був тип найменувань, які згодом закріпились як прізвища, – назви на -ович, -евич, генетично пов'язані з іменами по батькові. Переважна більшість прізвищ на -ич, -ович, -евич походить від різних форм імені: Андрухович, Антонич, Антонович, Базилевич, Давидович, Дашкевич, Захаркевич, Зінкевич, Лукашевич, Тишкевич, Федоркевич, Філевич, Якубович та ін., що підтверджує їх безпосередній зв'язок з патронімами.

Оскільки імена по батькові цього типу побутували в середовищі шляхти й міщанства, слід припускати, що й у ролі спадкових родових назв найменування на: -ович, -евич закріпилися насамперед серед привілейованих верств населення. У козацьких реєстрах, складених після Зборівської угоди 1649 р., міститься багато прізвищевих назв на -ський, -цький, -зький та -ович, -евич (реєстр Київського полку, до якого потрапила значна частина української шляхти та київських міщан зі старокиївською антропонімією).

До розряду прізвищ перейшли також патронімічні назви, що належали до народних уснорозмовних форм іменування синів за батьком, зокрема два найпоширеніших типи українських патронімій із суфіксами -енко (-єнко) та -ук (-юк), -чук. Найменування з формантом -енко, що виникли внаслідок поєднання суфіксів -еня й -ко, мали первісне так зване демінутивне значення, тобто, як і слова на -еня (зайченя, козеня, хлопченя), позначали малих, недорослих істот; бондаренко – первісне "малий бондар, син бондаря", Іваненко – "малий Іван, син Івана".

Відіменні прізвища на -енк(о) утворилися майже від усіх уживаних в Україні чоловічих імен, як-от: Клименко, Авраменко, Тарасенко, Федоренко, Сергієнко, Яковенко.
Подібне значення мали й слова із суфіксом -ук (-юк), -чук: баранчик – невеликий баран, ведмедюк і ведмедчук – молодий ведмідь, парубчук – молодий парубок тощо. Широке побутування в живомовній народній стихії загальних назв недорослих, молодих осіб І синів із суфіксом -енко (-єнко) та -ук (-юк), -чук можна проілюструвати численними прикладами відповідних утворень, похідних від назв осіб за ремеслом, професією і родом діяльності, поданих у словнику української мови за редакцією Б.Грінченка: коваленко – син коваля, ковальчук – син коваля і учень коваля; писаренко – син писаря, писарчук – син писаря, молодий писар, канцелярист; циганенко – син цигана, циганчук – син цигана, молодий циган; бондаренко – син бондаря, бондарчук – підмайстер бондаря; маляренко – син художника, маляра, малярчук– учень художника, маляра; Шевченко – син шевця, шевчук – підмайстер у шевця, учень шевця та ін.

Як бачимо, загальні назви синів і молодих за віком осіб широко побутують в українській мові в ролі індивідуальних прізвищ.

Утворення на -ук (-юк), -чук зустрічаються в ролі найменувань за батьком уже в джерелах XVI ст. з території західного регіону: Сенко Павлюк, Омельян Менюк, Сава Сниманюк. На інші території такі найменування поширюються у XVII–XVIII ст., є вони і в козацьких реєстрах: Федор Гаврук, Пилип Бунчук, Грицько Карасюк. Як і патроніми на -енко, іменуван¬ня по батькові на -ук (-юк), -чук протягом XIX ст. перетворюються на спадкові прізвища.

Нині розглядувані антропонімічні типи – найпоширеніші українські прізвища, що побутують на всій території України, проте мають виразний регіональний розподіл за ступенем поширеності. Якщо прізвища на -енко можна вважати основним східноукраїнським типом, то прізвища на -ук (-юк), -чук належать до західноукраїнського типу.

З найменуваннями по батькові генетично пов'язані, зокрема, характерні для західноукраїнського ареалу утворення на -ак (-як), -чак (Андрусяк, Грицак, Юрчак, Ганусяк, Марунчак, Прицак, Собчак, Худяк, Бариляк, Верхоляк), утворення на -енок, -онок (Дудиченок, Борисенок), -еня (Микитеня), -а, -я (Пахирча, Занчя) та ін.
Серед зазначених типів прізвищ, у тому числі й на -енко та -ук (-юк), -чук, переважну більшість становлять утворення, що колись побутували як патроніми, тобто імена по батькові. Від імені матері наймення дітей утворювалися дуже рідко, головним чином у тихі випадках, коли жінка рано залишалася вдовою і ставала головою сім'ї (поширене прізвище Вдовиченко, Удовиченко). Тому серед основних типів українських прізвищ, похідних від жіночих імен, небагато: Ганненко, Катренко, Варченко, Марусенко, Мотренко, Настенко, Пазенко (від Пазя – здрібніле від Палажка), Улитенко, Явдощенко, Гандзюк, Ма-ланчук, Паращук, Химчук та ін. Дещо більше похідних від жіночих імен виділяється в групі прізвищ на -ак (-як): Ганусяк, Ганущак, Мариняк, Марунчак, Ма-рущак, Марусяк, Настасяк, Паращак, Хим'як, що поширені в Наддністрянщині.

Надзвичайне розмаїття типів українських прізвищ виявляється і у великій групі іменувань, що вказують на ремесло, професію, вид занять першого носія прізвища. Народні найменування осіб за родом діяльності зберігають, зокрема, такі популярні прізвища, як Швець (і похідні від нього Шевченко, Шевчук, Шевців, Шевчишин), Гончар (Гончаренко, Гончарук), Кравець (Кравченко, Кравчук, Кравців), Мельник (Мельниченко, Мельничук), Мірошник (Мірошниченко), Ткач (Ткаченко, Ткачук), Колесник, Колісник (Колісниченко), Скляр, Шкляр (Скляренко, Склярук, Шклярук), Килимник, Шкіряк, Шаповал (Шаповаленко), Шабельник, Гонтар (Гонтаренко, Гонтарук), Дігтяр (Дігтяренко, Дігтярук), Різник (Різниченко, Різничук), Стороженко, Лоцманенко, Чабан (Чабаненко), Пастух (Пастушенко), Чумак (Чумаченко), Коновал (Коноваленко, Коновальчук), Гайдай – пастух овець (Гайдаєнко), Стадник (Стадниченко, Стадничук), Чередник (Че¬редниченко), Олійник, Пивовар, Лимар (Лимаренко, Лимарчук), Римар (Римаренко, Римарук), Кухар (Кухаренко, Кухарчук, Кухарук), Табакар та ін.

Деякі прізвища походять від жартівливих прізвиськ людей тієї чи тієї професії, ремесла. Просторічними кличками теслярів були первісно прізвища Дубогризенко, Короцюпенко, Корощупенко; мельників – Мукосієнко, Крупидеренко, Жорноклевенко; шевців – Тягнишкіра, Тягнишкура; різників – Козоріз, Козолуп; склярів – Шклобій; кушнірів – Кошкодав; паламарів – Заплюйсвічка тощо.

Народні назви співців і музикантів спричинилися до появи прізвищ Кобзар, Кобзаренко, Співак, Скрипник, Скрипниченко, Дудик, Дудник, Цимбал, Цимбалюк; специфічну групу "музикальних" прізвищ становлять утворення на -іст, -ист (-іста, -иста): Басистий, Капелістий, Органісти, Гуслистий, Цимбаліст, Цимбаліста тощо.

Про церковнослужителів різного рангу нагадують прізвища Дяк, Дяченко, Дячук, Попенко, Попик, Паламар, Паламарчук, Паламаренко, Пономар, Пономаренко, Титар, Титаренко, Титарчук, про колишнє міське й сільське начальство – прізвища Війт, Войтенко, Пустовійт, Комісар, Комісаренко, Возний, Ратушний, Ратушняк, Гуменний, Гуменюк, Присяжний, Присяжнюк.

Окрему групу становлять прізвища, походження яких пов'язане із перебуванням їх перших носіїв у Запорозькій Січі: Запорожець, Запорожченко, Козак,
Козачук, Козаченко, Січовик, Кошовий, Хорунжий, Хорунженко, Довбиш, Пушкар, Пушкаренко, Гармаш, Гармащук, Гармашенко. Про часи Гетьманщини нагадують прізвища Гєтьман, Сердюк (гетьманський охоронець), назви народних месників дійшли до нашого часу в прізвищах Гайдамак, Гайдамака, Дейнека, Левенець.

Чимало антропоніміє походить від назв осіб за етнічною приналежністю: Литвин, Литвиненко, Литвинчук (литвинами в Україні називали не лише литовців, а й білорусів), Турчин, Турченко, Турченяк, Москаль, Москаленко, Циган, Циганенко, Циганчук, Лях, Ляшенко, Чех, Чешко, Молдаван (Молдован), Волошин, Татаренко, Татарчук. Слід зауважити, що перший носій такого прізвиська не завжди належав до неукраїнського етносу.

Людина, яка поверталася додому з мандрів, часто одержувала від земляків відповідне прізвисько. Згадаймо, як пояснює своє наймення кобзар з Шевче'нкової поеми "Гайдамаки": "Та я й не волох; так тілько – був колись у Волощині, а люде й звуть Волохом, сам не знаю за що". Прізвисько Москаль могло бути первісним найменуванням росіянина (як у п'єсі І.Котляревського "Москаль-чарівник"), але частіше так називали в народі солдатів, які відслужили в царській армії (порівняймо найменування героя поеми Т.Шевченка "Москалева криниця").

У той же час на інонаціональне походження першого носія прізвища могли вказувати такі прізвиська, як Німий, Німець (і похідні – Німенко, Німченко, Німчук), оскільки німими в народі називали не тільки людей із вродженим каліцтвом, а й зайшлих іноземців, які розмовляли незрозумілою мовою (порівняймо етимологічне значення слова німець, німота).
Серед прізвищ у формі повних прикметників на -ий (-ій) та -а (-я) велику підгрупу становлять прізвища із суфіксами -ськ, -зьк, -цьк (Лебединська, Коропецький, Сивользький), утворені переважно від топонімів, назв населених пунктів. Ці прізвища, поширені на всій території України (з деякою перевагою на південному заході), становлять один із чотирьох найпоширеніших типів українських прізвищ. Інші прізвища у формі повних прикметників засвідчують місце проживання (Підмогильний, Набережний), заняття (Лановий, Гуменний) або індивідуальну ознаку (Жилавий, Ласкавий).

Говорячи про походження сучасних українських прізвищ, не можна оминути вуличні прізвиська. Прізвиська, у тому числі й спадкові, – особливість сільського народного антропонімікону. Показово, що навіть офіційне закріплення прізвищ не змогло витіснити вуличні прізвиська, які дожили до нашого часу. Мешканці багатьох українських сіл, крім прізвища, мають вуличне прізвисько, яке нерідко є більш уживаним серед односельців. Паралельне побутування офіційного й вуличного прізвища – типова особливість сучасного закарпатського антропонімікону.

Вуличні прізвиська, значна частина яких побутує нині в ролі офіційних прізвищ, належать до найколоритнішої групи особових найменувань. Вони є своєрідною енциклопедією народного побуту, звичаїв, духовної культури. У них яскраво відбився національний характер українця, його схильність до жарту, дотепу, веселого, влучного слова. Прізвища, які походять від вуличних прізвиськ, можуть вказувати на якусь рису зовнішності або вдачі першого носія прізвиська. Наприклад: Безбородько, Білоус: Голобородько, Безух, Безпалько, Бородай, Дзюба Довгань, Горбаль, Мовчан, Стогній, Шумило, Червонописький (від "червоний писок"), Кривобок, Довгошия, Кирпа, Лисий, Тонконіг, Білоножко, Криво-ручко, Худаш, Циба, Щербань.

Певну ваду мовлення відбивала значна частина прізвиськ на -ало: Цокало, Цикало, Цмокало, Цюкало, Штокало, Шокало, Гакало.

Неприємний зовнішній вигляд мали, треба думати, люди, які одержали прізвиська Бридун, Лихови/і Пашкуда; неохайна людина могла одержати назву Гоязний, Зальопаний, Нечистяк.

Очевидно, дбали про свій зовнішній вигляд перш носії прізвищ Дженджера, Чепурний, Модний, Джинджиристий, Галянт.

Руді одержували прізвиська Рудий, Рудь, Рудько. Рудень, Рудик, Рудяк, Рижий, Рижак, Руденко.

Є прізвища, що відображають якусь особливість одягу: Безпояско, Широкопояс, Кривошапка, Рябошапка, Довгопол, Сіроштан, Білоштан; характерну прикмету житла: Безверхий, Заклунний, Новохатський, Острохижа, Кривохижа, Нетудихата; особливості розташування житла, садиби: Заболотний, Загребельний Зарудний, Луговий, Лісовий, Наріжний, Підгорний, Під-гайний, Підлужний, Гайовий, Долішній, Нижник, Край-носвіт, Царинний. Новоприбулу особу могли назвати Забродою, Забігою, Зайдою, Заволокою, Придибою, Приходьком, Пришляком, Новожилом.

Цікаву групу утворюють прізвища, які походять від назв коней і волів. Характерне для тварини найменування за мастю чи якоюсь іншою ознакою односельці могли перенести на її господаря. Так виникли прізвиська Сивокінь, Білокінь, Рябокінь, Чорновіл, Рябовіл, Чалий, Гнідий, Багрій (від багрій – сіро-бурий віл), Смаглій (від смаглій – віл майже чорної масті), Мазій (від мазій – віл попелястого кольору), Чубрій (від чубрій – віл із жмутиком вовни між рогами), ґулий (безрогий віл або корова).

Прізвиська за фізичними чи психічними ознаками і властивостями надавалися двісті чи більше років тому далеким предкам тих людей, які сьогодні є носіями утворених із цих прізвиськ родових прізвищ. Немає сумніву, що сучасні прізвища, утворені від характеристичної ознаки предка, як і всі прізвища, є назвами, позбавленими будь-якого значення.

1. Хочеться ще раз підкреслити, що наше прізвище – це живе слово, пам'ять роду. І якщо одне прізвище несе в собі історію роду, то всі разом вони ста¬новлять історію народу.
   
   Література:
   І. Бевзенко С. Із спостережень над старокиївською антропонімією // Давньоруська ономастична спадщина в східнослов'янських мовах. – К., 1986.
   2. Глинський Г. Твоє ім'я – твій друг. – К., 1985.
   3. Керста Р. Українська антропонімія XVI ст.: Чоловічі іменування. – К., 1984.
   4. МасенкоЛ. Українські імена та прізвища. – К., 1990.
   5. Редько Ю. Сучасні українські прізвища. – К., 1966.
   6. Суперанская А., Суслова А. Современные русские фамилии. – М., 1984.
   7. Худаш М. З історії української антропонімії. – К., 1977.
   8. Чучка П. Антропонімія Закарпаття. –Ужгород, 1970.