МУЗЕЙ-КВАРТИРА ПАВЛА ТИЧИНИ

• 
  
  Ігор СОКОЛ, НТУУ "Київський політехнічний інститут"
  

Понад двадцять років тому в Києві з'явився новий музей – Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини. Нині роботою музею керує Тетяна Сосновська – родичка поета, філолог за освітою. Крім неї, тут працюють Любов Кравченко (заступник директора), Наталія Яшина (завідуюча експозицією), Григорій Донець (завідуючий фондами), Ангеліна Полотай (старший науковий працівник, дочка відомого бандуриста, який був знайомий з Тичиною), Надія Похолюк (старший науковий співробітник).

Саме завдяки цьому невеличкому, але дружному і залюбленому в свою справу колективу з'явилися книжечки, що доповнюють знаний здавна образ поета: "П.Тичина. Лірика" зі вступним словом Івана Драча "Як співає соловейко, або Інтим поета"; "Соняшні кларнети" із статтею міністра Центральної Ради Андрія Ніковського, книжка, в якій у первозданному вигляді відтворено ранні збірки "Плуг" та "Замість сонетів і октав"; "Панахидні співи", "З юнацького зошита", "Вибране" зі спогадом Михайлини Коцюбинської "З любов'ю і болем"; "Тичина-художник" зі статтею Миколи Шудрі "Цвітуть мелодії поезії".

У кімнатах першого поверху музею експонуються книжки, фотографії, картини, пов'язані з ушануванням пам'яті П.Тичини в наш час; на другому поверсі, у квартирі поета, майже все збережено в такому вигляді, як було за його життя.

– Тетяно Вікторівно,– звертаюся до директора музею,– розкажіть, будь ласка, про історію створення музею-квартири,

– По смерті Павла Григоровича дванадцять років у квартирі мешкала його дружина. Коли її не стало, з'явилася постанова Кабінету Міністрів УРСР про створення тут меморіального музею. Протягом двох років збиралися експонати для поповнення музейного фонду.

Меморіальна квартира відкрила двері для відвідувачів у січні 1981 р., коли відзначалося 90-річчя з дня народження поета. Протягом 20 років директором тут була внучата племінниця П.Тичини Ірина Блюдо. Завдяки зусиллям її та інших ентузіастів до експозиції додалися листи, рукописи, книжки з дарчими написами багатьох відомих людей. Як і в будинку-музеї Максима Рильського в Голосієві, у нас зберігаються предмети хатнього вжитку (зокрема, меблі, музичні інструменти), які належали родині поета.

– Хто найчастіше відвідує музей?

– Близько 80 відсотків відвідувачів – учні й студенти. Бувають і дошкільнята із сусіднього дитячого садка. Кияни ведуть сюди своїх гостей з інших міст. Часом заходять просто приїжджі, які хочуть десь перепочити. Часто саме в нашому музеї в них пробуджується інтерес до творчості поета, яку вони "проходили" у школі: Супроводжуючи відвідувачів по залах музею, ми обов'язково враховуємо їхній вік, фах, місце навчання.

Скажімо, з учнями гімназії або ліцею гуманітарного профілю проводиться бесіда дещо інша, ніж з учнями математичних шкіл або технічних коледжів. Деякі вчителі, за домовленістю з керівництвом музею, проводять тут відкриті уроки, присвячені творчості поета. Такі уроки справляють незабутнє враження на молодь.Екскурсоводи наголошують на тому, що поет не захоплювався "побутом" у його міщанському розумінні, тобто не збирав предметів розкоші.

Він дбав насамперед про духовну атмосферу власної оселі. Про це свідчать музичні інструменти (рояль, кларнет, бандура), картини, зібрання книжок, які є в кожній кімнаті. Література, музика, живопис протягом усього життя були супутниками П.Тичини. Він грав на фортепіано, бандурі, кларнеті та гобої, добре малював. Кларнет був його улюбленим інструментом – звідси й назва однієї з ранніх збірок – "Соняшні кларнети".

– Будь ласка, кілька слів про роль образотворчого мистецтва в житті поета.

– Можливо, якби доля склалася трохи інакше, він став би професійним художником. Адже його вчителем був відомий живописець Михайло Жук. Він готував юного Павла до вступу до Петербурзької художньої академії, але здійснитися цим намірам перешкодили скрутні життєві обставини.

– Чи враховуєте, зустрічаючись із школярами, нову програму з літератури?

– Звичайно, але не обмежуємося нею. Звертаємо найбільшу увагу на те, у чому найбільш сильний і оригінальний Тичина. Це – пейзажна, інтимна та філософська лірика. Розглядаємо також його дитячі вірші та ранню творчість, яка передувала першій збірці. Скажімо, такі юнацькі вірші, як "Розкажи, розкажи мені, поле...", "А я у гай ходила", "Хор лісових дзвіночків"– це справжні перлини, що ніскільки не старіють з роками.Та й вірші, присвячені революції, неоднозначні. Поет і тут – багатогранний. Згадаймо всім відомі поезії "На майдані" та "Як упав же він..." Висловлювання "за отамана буде", "прощавайте, ждіте волі", "прапори цвітуть" можна тлумачити по-різному. Адже отаман – не червоноармійське звання. І хтозна, якого кольору ті прапори... Бойовий вигук "Слава! Слава!" не був властивий червоним бійцям – вони кричали "Ура!". "Революціонер", від чийого удару "захитався світ", – не обов'язково більшовик. Адже в українській революції брали участь різні політичні сили.

Відомий вірш "Листи до поета" зазвичай трактують так: поет одержав листи від трьох дівчат, одна з яких – естетка-міщаночка, про що свідчать "Еллади карта" й "на етажерці лебідь", друга – дівчина "з народу", яка дорікає поетові за те, що він пише "не так, як у Тараса", третя – затята більшовичка, закидає йому відрив від революційної дійсності.Проте можливе й інше прочитання цього вірша! Авторка трьох листів – та сама, але листи написані в різний час.

Перший, написаний до Першої світової війни, відзначається душевністю, простотою і ясністю письма Тичини. Згодом, підпавши під вплив декадентів, він, як відомо, захопився формалістичними експериментами, за що й дістав у другому листі сувору критику.Третього листа написано вже під час революції, яку поет не встиг (або не захотів) відобразити у своїй творчості. Цей лист закінчується фразою: "Ви – сила, і з вас ще буде комуніст". Очевидно, для авторки слово "комуніст"– це, відповідно до її світогляду, найвища похвала.

Скажете, жінка з міщанського середовища не могла стати революціонеркою? Ще й як могла! Пригадаємо хоча б Коллонтай...Це лише окремі моменти, що свідчать про те, наскільки глибоким був поет у своєму творчому світобаченні. Це тема надзвичайно широка...З наступним проханням я звертаюся до Григорія Донця:

– Прошу, розкажіть докладніше про структуру музею тим, хто ніколи не був у ньому і, можливо, не скоро буде, скажімо, через географічну віддаленість від столиці чи брак коштів. Адже нині привезти сюди тридцять учнів з Миколаївщини чи Закарпаття, м'яко кажучи, дуже непросто...

– Меморіальна квартира складається з п'яти кімнат: це кабінет, робоча кімната, спальня, бібліотека і вітальня, де подружжя приймало гостей.

– Що можна назвати скарбами музею?

– Справжнім, неоціненним скарбом є численні автографи Павла Тичини, а також листи до нього визначних діячів культури (М.Зерова, М.Рильського, М.Могилянського, А.Казки, В.Сосюри, І.Дніпровського, М.Жука, Ю.Михайліва, П.Козицького, Г.Верьовки, М.Чернявського, А.Ніковського, І.Микитенка, В.Самійленка, Я.Коласа, Я.Купали та ін.). А ще книжки, подаровані музею, з дарчими написами О.Гончара, П.Загребельного, Л.Ви-шеславського, Л.Новиченка, О.Ющенка, Б.Степанюка, Є.Сверстюка, Р.Лубківського, І.Драча, О.Лупія, М.Воробйова та інших видатних людей.Отак розмовляючи, простуємо до кабінету, куди часто приходили відвідувачі у громадських справах, адже Тичина був народним депутатом України та Радянсько¬го Союзу. Тут письмовий стіл, чимало картин, до речі, як і в інших приміщеннях, а також рояль та бандура, на яких інколи грав поет.
На столі – календар, який не перегортався з дня смерті господаря квартири. На ньому дата– 16 вересня 1967 р.

У робочій кімнаті кілька книжкових шаф, на стінах – малюнки самого П.Тичини, а також картини таких визначних майстрів, як О.Шовкуненко, К.БІлокур, М.Глущенко, М.Дерегус, В.Касіян та ін.

У спальні, куди не заходили гості, Тичина тримав власні твори, видані в перекладах різними мовами. Навмання беру одну з книжок. Це, виявилося, білоруське видання. Читаю початок вірша, який особливо зворушує:

• Браты мае! Хацеу бы вас знайсці. Я вашы гапасы пачуу аж з фронту. Хоць не страчауся з вамі я у жьіцці,– а вас усіх адчуу. У пачуцці дакрыкнуу голасам да гарызонту. Адказ байцам на фронт"

Бібліотека, де книжкові шафи сягають стелі, часто була для поета справжнім "творчим притулком". Інколи до глибокої ночі просиджував він тут, працюючи над поемою-симфонією про Григорія Сковороду, яка, на жаль, так і залишилася незавершеною. Проте навіть її фрагменти, опубліковані вперше 1971 р., напередодні 250-річчя з дня народження видатного філософа й поета, свідчать, що це винятковий твір і він справді заслуговує на таке музичне найменування: симфонія.

Загалом в особистій бібліотеці поета понад 21 тис. книжок. Причому це, за невеликим винятком, видання, зібрані вже по війні. Адже в евакуацію до Уфи (у роки війни весь цвіт української творчої інтелігенції опинився на башкирській землі) П.Тичина прихопив лише дві валізи книжок, решта довоєнної бібліотеки загинула під час окупації Києва.
Крім скарбів світової художньої культури, у бібліотеці чимало книжок, написаних знайомими поета. Виявляється, Тичина добре володів кримсько-татарською мовою і мав багато друзів серед кримських татар. Можна лише здогадуватися, які переживання викликала в його душі депортація татар з Криму...

Тут можна потримати в руках і почитати твори Тичини, видані всіма слов'янськими мовами, а також англійською, французькою, німецькою, італійською, іспанською, румунською, грузинською, вірменською, азербайджанською, перською, єврейською, казахською, таджицькою, осетинською, турецькою, татарською, кримсько-татарською, башкирською, бурятською, чуваською, китайською, японською.

До речі, сам поет теж був майстерним перекладачем. Перекладаючи поезії з різних мов, він користувався прозовим перекладом ("підрядником"), але завжди намагався зберегти й донести до читачів творчу індивідуальність автора. І це йому блискуче вдавалося.
У вітальні і досі йдуть годинники, що відміряли час за життя поета. Є також телевізор і магнітофон, які тепер можна побачити лише в старій кінохроніці, бандура, на якій грав П.Тичина та його гості-музиканти. Та ще один книжковий раритет – перша в історії України енциклопедія, видана в Західній Україні на початку 30-х рр.

На жаль, світ побачило лише три томи... Це – неоціненний скарб. Адже після приєднання Західної України до СРСР 1939 р. "ідеологічно ворожа" література вилучалася й знищувалася. До наших днів збереглося лише кілька десятків примірників цієї унікальної енциклопедії. Як же ті три томи потрапили до поета? За версією Г.Донця, П.Тичина відвідав Львів, як тільки з "польського" він став "радянським", і вивіз енциклопедію ще до "чистки"...

Старий плюшевий ведмедик і керамічний баранець, подаровані друзями чи знайомими, теж викликають у відвідувачів теплі почуття, адже це – часточка життя видатної людини.Час, проведений на Терещенківській, 5, залишив приємне, незабутнє враження. Тому запрошую і вас відвідати музей-квартиру нашого геніального поета, якому випало жити й творити в нелегкі часи.