І.О.Сокол: ЗНАЙОМІ НЕЗНАЙОМЦІ: НАБОГАСТІЙКО, НЕХАР ТА СТРИБКА...

До питання еволюції української зоологічної номенклатури й термінології
Як відомо, протягом тривалого періоду (друга половина XIX – початок XX ст.) біологічна лексикографія на теренах України була майже виключно західною. У Східній Україні того часу розвиток науки й освіти рідною мовою був практично унеможливлений через адміністративні заборони.
В Галичині величезну працю – збирання й систематизацію народних назв рослин і тварин – здійснив Іван Верхратський (1846-1912). Жоден лексикограф, який працював пізніше в цій галузі, не міг обійтися без праць цього дослідника. У Східній Україні на початку XX ст. українську народну номенклатуру, в т. ч. біологічну, збирали зокрема члени гуртка натуралістів при Київському політехнічному інституті.
Уже в радянський час (1927–1928 рр.) було видано «Словник зоологічної номенклатури», який, хоч і став бібліографічною рідкістю, є й дотепер цінним джерелом для вивчення біологічних номенів і термінів, що сягають корінням у живу народну мову. В укладанні цього словника брали участь такі визначні фахівці, як М. В. Шарлемань, І. М. Щоголів, С. С. Паночіні. Словник був виданий у трьох випусках: перший – назви птахів, другий – назви хребетних, третій – назви безхребетних. Це видання містить численні народні назви тварин, у т. ч. вузькодіалектні, зібрані ентузіастами протягом 1860–1910-х рр., а також зоологічні терміни латинською, російською й німецькою мовами.
На жаль, вже на початку 1930-х рр. розпочались репресії, що торкнулися й мовознавців та їхніх праць. Після звинувачень у «націоналізмі» багато словників було вилучено, видання інших припинено, ліквідовано Інститут наукової мови ВУАН. Відтоді й аж до «перебудови» в СРСР, тобто протягом півстоліття, лексикографічні праці були побудовані на засадах простого калькування російських термінів. У 1960-х рр. один із учасників лексикографічних студій попередніх десятиліть К. І. Татарко розпочав працю з систематизації збережених ним, але невикористаних лексичних матеріалів. У цьому значно допоміг йому академік О. П. Маркевич. В результаті було видано «Російсько-українсько-латинський зоологічний словник» (1983). Звичайно, він був значною мірою виправлений, відповідно до «вимог часу». Деякі народні зоономени було вилучено. Чимало термінів, уміщених в даному словнику, є лише кальками відповідних російських назв.
Отже, як не прикро, словник далеких 1927-1928 рр. видання є на сьогоднішній день чи не найповнішим джерелом справді народної зоологічної лексики. Хоча, звичайно, дещо з вміщеного в ньому вже застаріло – це природно.
Перш ніж перейти до стислого розгляду цієї пам'ятки, слід згадати, як взагалі побудовано систему біологічної термінології. Тут існують такі різновиди таксономічних категорій:
1) вид;
2) групи популяцій у межах виду – наприклад, підвид;
3) угрупування видів, тобто надвидові (або вищі) категорії.
Наукові зоологічні назви бувають п'яти категорій. Кожна категорія номенів має свою форму та особливості:
1) видова група – видові й підвидові назви;
2) внутріпідвидова група–назви індивідуальних варіантів;
3) родова група – родові й підродові назви;
4) група родин – назви категорій вище роду та нижче підряду;
5) група рядів, класів і типів – назви категорій вище надродин.
Загальна схема побудови зоологічної «ієрархії» має такий вигляд:
тип – клас – ряд – родина – рід – вид.
Крім систематичних категорій вище виду (рід, родина і т.п.), розрізняють дрібніші категорії всередині виду – підвиди для диких та породи для хатніх тварин.
З тих назв, які вживаються на позначення рядів у розглядуваному словнику засвідчені ссавці, плазуни, земноводяні, безчерепні, покривники, кишкозябрі.
Збереглися без змін лише назви перших двох класів. Назва третього вживається нині без букви я – земноводні. Три останніх назви не збереглися в сучасній номенклатурі (в первісному вигляді).
Звичайно, це лише невелика частина назв таксономічних одиниць, які вживалися в той час. Виходячи з цих даних, ми не маємо змоги простежити розвиток усієї системи зоологічної класифікації. Далі розглянемо докладніше деякі з назв окремих родів і видів. Не всі з них збереглися донині. Деякі є рідковживаними або вузькодіалектними. Зрозуміло, що далеко не всі засвідчені номени стали надбанням наукової термінології.
Ось, наприклад, які синоніми на позначення жайворонка подано тут: жайворонок, жервінок, джайворонок, жайворонка, жайворошок, богостійник, набогастій, набогастійко, підборозня, молибі, трепещук, шкаворонок, шкаворонка, джаворонка, джаворошка, джеворошка, молибо, корибіг (І, 11–12).
Звичайно, до наукового вжитку увійшла тільки назва жайворонок. Проте з точки зору етимології цікавими є народні назви богастійник, набогастійко, молибі, молибо. Вони пов'язані із звичкою цієї пташки рано-вранці злітати в небо, причому вертикально, ніби стоячи. Наші пращури порівнювали це з молитвою, зверненням до Бога. Згадаємо звичай, який походить ще з дохристиянських часів – навесні випікати коржики у вигляді жайворонків. Цей птах здавна символізував світанок і прихід весни. Згадаймо, що «жайворонками» називають людей, які рано встають. Що ж до варіантів «жайворошок», «шкаворонок» і т. д., то вони цікаві як діалектологічний матеріал.
Взагалі велика кількість синонімів, засвідчена у словнику М. Шарлеманя та інших, з одного боку, переобтяжує словник, але водночас є цікавим матеріалом для дослідження народної розмовної лексики, частина якої вже втрачена. Ось, наприклад, який синонімічний ряд наводиться до іменника яструб: ястреб, ястріб, коструб, голуб'ятник, рябець, шуляк голуб'ячий, шуляка, скобець, гия, ястреб курячий (І, 11). З-поміж цих назв принаймні дві – коструб та гия – є нині майже втраченими.
Що ж до другого випуску – «Назви хребетних тварин», то тут нема такої великої кількості синонімів. Переважна більшість іменників, засвідчених тут, збереглась дотепер без змін. Але трапляються й ті, які не були пізніше кодифіковані. Окремі з них досить цікаві, заслуговують принаймні на те, щоб їх згадати. До таких належать зокрема назви морського котика – ухач морський, ухач гривастий (II, 13): назва кажана, чомусь відкинута фахівцями – нічвид (II, 141).
Звертає на себе увагу розмаїття назв вовка, якого тепер не зустрінеш, певно, в жодному словнику – нехар, нехаринець, звір, сірман, сіроманок, гудимець, звірак, флов (II, 55).
Після 1920-х рр. завдання лексикографів розділились. Нині у фахових словниках відсутні діалектизми, а в діалектних, навпаки, відсутні наукові назви, тим більше латинські. Тим ціннішим для нас є словник М. Шарлеманя й співавторів, бо він дає змогу простежити, як видозмінювалась зоономенклатура, перш ніж нормалізуватись.
Назви зоологічних рядів колись творилися за допомогою суфікса -уват(і): верблюдуваті. собакуваті (II, 14), бобруваті (II, 16).
Згодом під впливом російської мови було кодифіковано номени з елементом -подібні (калька рос. -образные). Наприклад, словосполученню человекообразные обезьяны відповідає людиноподібні мавпи.
Щодо назв комах, то вони не відрізняються значною різноманітністю. Одним з небагатьох винятків є сонечко. В даному словнику засвідчено такі назви – бабарулька, бедрик, поворож, бедрунка, щедрик, бездрик, коровка, бобруниця, ба-брун, бабрунька. бабиська, серденько (III, 29). Звичайно, всі вони залишились у діалектному вжитку.
Впадає в око синонім коровка, який не був кодифікований, на відміну від російської мови, де є єдиною літературною назвою цієї комахи – божья коровка.
Не прижилися в науковій номенклатурі цілком прозорі назви довгоносика – ховак (II, 26) та блохи – стрибка (там же), пов'язані з звичками цих шкідників – відповідно: ховатися й стрибати.
Звертає на себе увагу факт, що не були кодифіковані саме ті українські народні назви комах, які не схожі на російські: пор. червиця – древоточец (III, ЗО), щітниця – шерстолапка (III, 32), туровець – жук геркулес (III, 34), волощиця – шелкопряд (III, 35).
Уже з цих прикладів видно, яким шляхом розвивалася ентомологічна номенклатура – якщо українська назва творилася від іншого кореня, аніж російська, вона не мала шансів увійти до складу наукової термінології.
Звичайно, дискусійним є питання про те, які саме з тих назв, що побутують у розмовному мовленні, варто кодифікувати. Вирішальне слово тут, звичайно, має належати фахівцям. Але при цьому слід орієнтуватися на ресурси власної мови, а не сліпо копіювати способи термінотворення споріднених мов, як це мало місце при кодифікації назв комах.
Більш поталанило в цьому відношенні назвам інших безхребетних. Наприклад, равлик садовий – пор. рос. улитка садовая (III, 151). Принагідно слід відзначити, що інша назва равлика – завитка – не була кодифікована попри свою виправданість і прозорість.
На жаль, у лексикографічних джерелах наступних десятиріч уже неможливо знайти такого розмаїття зоологічної лексики. Тому ми й зробили предметом розгляду саме словник 1927–1928 рр. На його прикладі маємо змогу досить добре простежити тенденції розвитку номенклатури цієї галузі, а це може стати темою цікавого дослідження для Малої академії наук.

© Ігор СОКОЛ, м. Київ, УКРАЇНСЬКА МОВА Й ЛІТЕРАТУРА В СЕРЕДНІХ ШКОЛАХ, ГІМНАЗІЯХ, ЛІЦЕЯХ ТА КОЛЕГІУМАХ. – 2010. – № 1 www.osvita-ukrainy.com.ua

І.О.Сокол: НАЗВИ ПТАХІВ У ДАВНЬОРУСЬКІЙ МОВІ

Одним з актуальних питань сучасного мовознавства є розробка теоретичних засад формування наукової і технічної термінології та номенклатури з метою уточнення найтиповіших лексико-семантичних особливостей термінологічної системи, а також з'ясування провідних тенденцій у формуванні номенклатури, розроблення практичних принципів її дальшого поліпшення.

Вивчення появи, становлення й розвитку певної термінологічної номенклатурної лексики української мови особливо актуальне сьогодні, коли відбувається процес остаточного усталення (а інколи і виправлення допущених раніше помилок) української наукової термінології. Вже описано кілька термінологічних систем української мови, зокрема ботанічну, географічну, юридичну, але інші достатньою мірою ще не досліджені. До таких належить і зоологічна, зокрема, орнітологічна термінологія і номенклатура.
У писемних пам'ятках давньоруського періоду (XI–XIII ст.) назв птахів зустрічається менше, ніж їх насправді існувало у мові. В літературу потрапляли головним чином назви свійських птахів, тих, які постійно супроводжували людину у повсякденному житті, а також мисливських.
Більшість назв птахів давньоруської мови має праслов'янське походження, дослідники визначили їх близько 150. За свідченням В. Будзішевської, саме стільки їх збереглося, з різними фонетичними варіаціями, і сучасних слов'янських мовах.
При розгляді назв диких птахів, відображених у давньоруських писемних пам'ятках, ми дотримуватимемося сучасної орнітологічної класифікації, прийнятої на європейській частині СРСР.
Як відомо, на Україні налічується близько 400 видів птахів. Усі вони поділяються на 3 надряди, 23 ряди, на родини, роди й види 2. З цієї кількості, за нашими підрахунками, у давньоруських пам'ятках зафіксовано лише близько 30 назв, більшість із яких – назви диких птахів.
За твердженням М. Фасмера, загальна назва птах походить із псл. *pbta, спорідненого з лтс. putns «птах», лит. putytis «пташка», puciute «курка», sflo putinas «тетерев», дінд. putrás «дитя, син», авест. puvra- «т. о а також «малеча тварини»; лит. pautas «яйце», лтс. páuts «т. с», дпрус. pawtte «т. с.» 3. У найдавніший період давньоруської писемності ця назва зустрічається у формі *пъта: «И (отвъща) волхвъ, показал на птоу:
аще не движе(ть)ся пта; пребыти на томъ мсъ вевмъ» (ГА, XI ст., 47).
Проте поступово слово пъта, очевидно, виходило з ужитку; у давньоруській мові вже з XI ст. значно частіше вживалася назва пътица, що засвідчено писемними пам'ятками: «О! далече зайде соколъ, птиць бья,– къ морю» (СПІ, XII ст., 36);
«Коли соколъ въ мытехъ бываегь, высо¬ко птиць възбиваетъ» (там же, 40);
«Высоко плаваеши на дъло въ буести, яко соколъ на вътрехъ ширяяся, хотя птицю въ буиствъ одолъти» (там же).
Слово пътица утворене від пъта за допомогою суфікса –иц(а), яки л у даному випадку, очевидно, мав зменшувальне значення; у давньоруській мові цей суфікс був досить продуктивним.
У цьому ж значенні вживалося слово пътъка, утворене за допомогою зменшувального суфікса-ък(а):
«А се церковний соуди: л скотъ илї псы или поткы без великы ноужи въведеть, или ино что неподобно церкви подШть» (Ср., XII ст., II, 1758);
«По комаромъ поткы золоты и кубъкы и вътрила золотомъ оустроена постави» (там же, 1175 р.)
На позначення пташеняти вживався дериват птеньць:
«Птенцы радуются под крылома матери своея, а мы веселимся под державою твоею» (ДЗ, XII–XIII ст., 63); «Яко же бо ряпъ, збирая птенцы, не токмо своя, но и от чюжихъ гнъздъ приносит яйца. Воспоет, рече, ряпъ, созовет птенца, их же роди и их же не роди» (там же, 66).
Цей дериват утворений від псл. *рътёп-, пов'язаного з *ръта 4
У писемних пам'ятках зафіксована велика кількість назв свійських птахів. Як відомо, одними з перших птахів, приручених людиною, були кури. Щодо етимології псл. *кигь існують різні думки.
Автори «Этимологического словаря славянских языков» вважають його звуконаслідувальним, посилаючись на рос. курлыкать. На їхню думку, малоймовірним є членування лексеми на корінь *ku- і суфікс *-гь 5.
Навпаки, М. Фасмер, виділяючи суфікс *-гъ, припускає, що слово куръ було утворене від зву¬конаслідувального ку-, наявного в дінд. kauti «кричати», лтс. kaurét, лат. caurire «т. с».
Отже, слово куръ первісно означало «крикун» або «співак». Пор. суч. рос. петух, схв. петао, діал. пи]'евац, фр. chanteclair, букв, «співак» (Фасм., II, 422).
Більш переконливе, як нам здається, перше твердження, бо приголосний р наявний і в неслов'янських словах на позначення цього птаха.
Назва півня зустрічається вже з XI ст.:
«Глю тебь, яко въ сию нощъ, пръжде даже куръ не възгласить три краты отьвьржешися мене» (СлРЯ XI–XVII, 1057 р., 8, 134).
Від кореня кур- за допомогою суфікса иц-(а) була утворена назва курица:
«Яко же курица гнъздо свое подъ кршгь» (СлРЯ XI–XVII, бл. 1128 р., 8, 139).
Качка у давньоруській мові спочатку називалася уты, пізніше утъ-ка, утовь:
«А въ голуб-fe и въ куряти 9 кунъ, а въ утцЬ, и въ гусь, и въ же-равъ 30 ръзань» (СлРЯ XI–XVII, XI ст., 4, 70);
«А за голубь 9 кунъ, а за куря 9 кунъ, а за утовь 30 кунъ» ІСлРЯ XI–XVII, XII ст., 8, 142).
Назва утъка утворена за допомогою зменшувального суфікса –к(а) з пел. *otb (ty), род. відм. *otbve, споріднене з лит. antis «качка», дпрус. antis «т. с», дінд. atís «водяний птах», лат. anas, род. відм. anatis «качка», лит. an-tuka «кулик» (Фасм., IV, 174).
Автори етимологічного словника слов'янських мов стверджують, що праслов'янське гусь – одна з найдавніших звуконаслідувальних назв птахів (за характерним криком гусей – ґелґотінням) (ЭССЯ, VII, 88).
Очевидно, найбільш прийнятним є твердження М. Фасмера, що псл.*гозь під впливом герм, gans змінилося у *gOSb (Фасм., 1,478).
На підтвердження своєї гіпотези він наводить повідомлення Плінія про чудові якості германських гусей, які високо цінилися у стародавньому світі.
У пам'ятках засвідчена вже власне давньоруська форма гусь (гоусь):
«А въ голубь, и въ куряти 9 кунъ, а въ утцъ, и въ гусь, и въ жеравъ, и в ле¬беди 30 ръзанъ» (СлРЯ XI–XVII, XI ст., 4, 70); «ты же Acи тетерА гоуси раби коуры» (СДРЯ XI–XIV, XII–XIII ст., II, 406); «А за гоусь .л. коунъ, а за лебедь .л. коунъ» (там же, 1280 р.)
З ряду голубів, родини голубиних у давньоруській літературі зустрічається назва голубь (голоубь):
«Узьръ въеточьныими двьрьми въхо-дящь голубь имущь въ устьхъ сучьць маслин» (СлРЯ XI–XVII, XI ст. 4, 70). Ця назва за походженням праслов'янська, проте серед учених нема єдиної думки щодо її етимології.
Одні з них вважають, що етимологія остаточно не встановлена», хоч і вдалося реконструювати праслов'янську форму *gokpbb.
На думку інших, ст. сл. голябь походить з псл. *golob / *golbb, яке у свою чергу утворене за допомогою суфікса *-qb,~ поширеного у назвах тварин і птахів, від кореня іє. *-mbho із значенням кольору.
Нам видається переконливою думка, що назва голубь пов'язана з назвою голубого кольору, і неприйнятним твердження, що основа слова виводиться з іє. *ghel «жовтий» (ЕСУМ, І, 555).
Від основи голубь за допомогою суфікса –иц(а) утворена назва голо-убица, тобчо голубка: «нако же къто мыи голубицю в дому» (СДРЯ XI– XIV, XIV ст., II, 350).
До родини качиних, ряду гусей належить птах гмчль: «А Игорь князь поскочи горностаемъ къ тростию, и бълымъ гоголемь на воду» 'СПІ. XII ст., 49); « ... стрежаше гоголемъ на водъ» (там же, 50). Назва псл. *gogolb> гоголь практично не змінилася протягом віків Етимолопя її до кінця не з'ясована; можливо, вона є суфіксальним утвореннях- я;д звуконасліду¬вання гого, спорідненим із гоготати, гагара. Це слово пов'язується ще з

6 Этимологический словарь славянских языков / Под pea ). Н. TpvfiaqtBd – М., 5987.– Вып. ІЗ.– С. 130 (Далі –ЭССЯ).
6 Етимологічний словник української мови / Під заг. ред. О. С. Чельничуки. – К.. 1982.– Т. I.–G. 555.
? Этимологический словарь славянских языков,– М., 1979.– Вып. 6,– С. 216.
дпрус. gegalis «нирок», лит. gajgalas «селезень», дісл. gagl «сніговий rveij хетт, kallikalli «сокіл» (ЭССЯ, VI, 193–194).
Від слова гоголь за допомогою суфікса –ин(ыи) було утворено прикметник гоголиныи:
«Се въдале варламе стмоу спсоу землю и огородъ и ловля рыбьная и гоголиная» (СДРЯ XI–XIV, 1192 р., II, 344).
У давньоруських пам'ятках зустрічається також назва р&бъ (рябь І. Срезневський перекладає це слово як «куріпка», але ставить біля знак питання (Ср., III, 229).
Проте зараз немає сумніву щодо лексичного значення цієї назви.
Рябь – назва куріпки, яка належить до родини тетеревиних. Первісна форма цієї назви *геЬь. Етимолога слова рябь ще до кінця не встановлена. За свідченням Л. А. Булаховського, деякі дослідники, зокрема А. Мейє, А. Вайян, у варіантах найменування друс. Єрябь (XII ст.), слн. jereb та ін. вбачають вторинний da:- –дисимілятивного порядку, так само вторинним фактом (перекрученням вони вважають утворення без початкового голосного – наприклад, рос рябчик.
Ці вчені відновлюють праформу тільки як *jarеbb, висуваючи свою етимологію: *jar- (корінь на позначення молодої куріпки) *-РяЬь (суфіксальний елемент на позначення птаха).
Очевидно, з таким поясненням можна погодитися, адже варіант з початковим е (je) засвідчений у кількох слов'янських мовах: сболг. ердбь, болг. ерябица, слн. jereb, ч. Jersbek; до цього фонетичного варіанта наближаються і східнослов'янські форми з початковим о: укр. орябок, рос. (заст.) орябка та ін.
Слово *ёгеbь і похідні від нього мають наголос на корені, а це, на думку Л. А. Булаховського, не дозволяє поділяти впевненість А. Мейє та А. Вайяна в тому, що форми з початковим je виникли в результаті дисиміляції.
У давньоруських пам'ятках назва куріпки зафіксована у формі еряб:
«ВъспЬ ерябь събъра ихъ же роди» (СтРЯ XI–XVII, XIII ст., 5, 59);
зустрічається також назва ерябица, утворена від ерябь за допомогою суфікса –иц(а):
«ПрезоривЬ бо сущи птици сеи, къде близъ видить иной ерябици гнЬздо» (там же, XII ст.).
У праслов'янській мові, крім форми *гябь, іси вали також *ег&Ьь, *er?b, *ar?b.
У більшості слов'янських мов збереглося це утворення з незначними фонетичними відмінностями: схв. japeö «гірська куріпка», слн. jareb «куріпка» (самець), п. jarzab «рябчик», болг. ярябица «куріпка» та ін.
Тетерев належить до ряду куриних, родини тетеревиних. У давньоруських пам'ятках його назва зустрічається в кількох фонетичних варіантах:
«Брашьно много й различно: тетеря, гоуси, жеравие, рябї» (Ср., XII ст., III, 953':
«На собьдь же его слоужба многа злата и срьбьна, и вин: многое красное, тетеревъ, гоуси, жеравие, голоуби, соряби» (там же, XIV ст.).
Етимологія цієї назви не викликає значних розходжень між дослідниками. Праслов'янське *tetervb споріднене з дпрус. tatarwis «тетериця», лит. tetervä «т. с», tetirvä «т. с. ж. р.», лтс teteris «тетерев»; нперс teöerv «фазан», мідій, тгтарог «т. с», дісл. tiSurr «глухар», шв. tjäder «т. : ірл. tethra «т. с», гр. тетрісоу «глухар», дінд. tittiräs, tittifis «куріпка лат. tetrinniö, tetrissitö «крякаю» (про качку).
М. Фасмер вважає це слово: звуконаслідувальним; пор. лтс. tiri, tiru – вигук, який передає квохтання тетерева (Фаем., IV, 52)
З ряду журавлів, родини журавлиних представлена у пам'ятках назва жеравь:
«Аже кто оукрадеть ...за жеравь.Л. коунь» (Ср., XI ст., І, 860);
«А въ голубь, и въ куряти 9 кунъ, а въ утцЬ, и въ гусь, и въ жег:. ив лебеди 30 рьзанъ» (СЇРЯ XI–XVII, XI ст., 4, 70).
Праслов'янське *zeravb споріднене з гр. yüpovoe, нім. Kranich, вірм. krunk «т. с», дінд. і gerve, лтс. dzerve, дпрус. gerwe, двн. kranuh «т. с», а також дінд. järaie «співає, кличе», двн. kerran «кричати» (Фасм., І, 67–68).
Дослідники, крім цього, вказують на зв'язок слова з індоєвропейським коренем *ger- «хрипко кричати» (ЕСУМ, II, 210; ЭСБМ, III, 247). Отже, в основі слова лежить звуконаслідування; первісна назва птаха була пов'язана з його характерним звуком – хрипким криком.
З ряду горобиних, родини воронових у давньоруських пам'ятках зафіксована назва воронь *- псл. *уоть, що має відповідники у балтійських мовах: лит. уатаэ «ворон», прус, \varnis «т. м.», лтс. уагпа «ворона» (Фасм., І, 353):
«Рци намъ, злыи старче, что грачють ворони» (СДРЯ XI– XIV, XIII ст., І, 476).
Птах був названий за кольором – «вороний», тобто чорний. Не можемо погодитися з існуючим твердженням про те, що в основі слова лежить звуконаслідувальне вр-. Характерний звук цього птаха зовсім інший.
Старослов'янська форма вранъ зустрічається порівняно рідше, переважно у пам'ятках церковного характеру:
«Яко голоубь пооучаюся ли яко вранъ неподобні зовыи» (СДРЯ XI–XIV, XIII ст., І, 482).
На ранньому етапі розвитку писемності, в XI ст., зустрічаються приклади вживання в одному реченні обох форм цього слова – старослов'янської та давньоруської:
«Седить вранъ черный, иди ими и. он же ... шедъ на ворона и принесе ему предо всеми повары» (СДРЯ XI–XIV, 1074 р., I, 482).
Сорока становить окремий рід ряду горобиних, родини воронових. Праслов'янська назва *зогка має точні відповідники лише у балтійських мовах (пор. дпрус. Sагка «сорока»).
У писемних пам'ятках давньоруської доби ця назва зустрічається вже в сучасному вигляді – сорока: «А не сороки втроскоташа: на сліду Игореві іздить Гзакъ съ Кончакомъ» (СПІ, XII ст., 50); «Тогда врани не граахуть, ... сороки не троскоташа» (там же).
З ряду горобиних, родини ткачикових найчастіше зустрічається у пам'ятках назва горобця – друс. воробии, псл. *УОГЬЬ]'Ь:
«Лучше бы ми воробей испечен примати от руки твоея, нежели боранье плечо от госуда¬рей злых» (СлРЯ XI–XVII, XIII ст., З, 29), а також старослов'янська книжна форма – врабии:
«Уне есть единъ врабьи иже в руці держиши, негли тысяща птича, летеща по аеру» (СлРЯ XI–XVII, XI–XII ст., З, 92).
Ця назва споріднена з гр./ббтАлод, лит. гуїгЬІіз, лтс. гуігЬиІІБ «т. с». Як зазначає М. Фасмер (на нашу думку, цілком обгрунтовано), навряд чи можна погодитися з гіпотезою О. О. Шахматова про існування праслов'янської форми *VогЬ и.
У більшості слов'янських мов на початку слова зберігся лише звук [в]: рос. воробей, п. \vгoЬеl, ч. vгаcес та ін.
Що ж до чергування в – г на початку слова в українських діалектах (горобей, воро-бець), то воно виникло значно пізніше. В. Махек припускає, що це слово звуконаслідувального походження, але, як нам здається, це не можна вважати остаточно доведеним, бо цвірінькання горобця передається у мові дещо інакше.
З ряду горобиних, родини синицевих зустрічається у пам'ятках назва синица:
«Коли пожретъ синица орла, тогда и безумный ума научится» (ДЗ, XI–XII ст., 67). Серед дослідників існують різні погляди щодо етимології слова. Наприклад, Л. А. Булаховський вважав, що праслов'янська назва цієї пташки *siniса мала звуконаслідувальний характер (від співу, який передається звуками *sіnі), посилаючись при цьому на нім. mode.
Що ж до зв'язку синица з синий, то його Л. А. Булаховський вважав народною етимологією. Навпаки, М. Фасмер пов'язує назву синица з синий. На його думку, псл. *зіпіса утворене за допомогою суфікса –іс(а) від *зіпь «синій, сизий».
Мабуть, не можна категорично відкидати ту або іншу думку. Обидві вони досить обгрунтовані; отже, питання про етимологію назви синица, очевидно, залишається відкритим.
Ряд дятлів включає кілька родів, але у пам'ятках усі вони представлені єдиною назвою дятелъ:
«А сами въ враны и въ дятелы, въ усіннца ...
На думку вчених, назва *dяtel утворена за допомогою суфікса –tel- (пор. схв. djeteo, род. відм. –tela, поряд з djemao, род. відм. –тла, п. dzieciól, род. відм. –cióla, слц. d'atel', рос. діал. дятель) (ЭССЯ, V, 27–28) від основи *delb- або *dъlb- «той, хто довбає»; укр. діал. клювач, болг. клъвач.
Крім цього, Л. А. Булаховський наводить ще приклади укр. діал. (миргор.) клюйдерево, серб. діал. (у Чорногорії) кльуодрво.
Проте М. Фасмер наводить також припущення про спорідненість невідомої слов'янської основи з лтс. dimt, demu «деренчати, гриміти», хоч і сумнівається, мабуть цілком слушно, в достовірності такої думки. Більш переконливим є твердження про зв'язок назви дятелъ з дієсловом «довбати», що означає дію, характерну саме для цього птаха.
Ластівка належить до ряду горобиних, родини ластівкових. її назва зустрічається у давньоруських пам'ятках у формі ластовица:
«Ту да бы-ша СЪДЪЛЫ птица пьснины по вьршью дубьному, славие и ластовице и щюрове» (СлРЯ XI–XVII, XII ст., 8, 177);
«Мал(о) же есть въ птицахъ, еже злоногы суть, да ни ловити ими могуть, ни ходити, яко же то ластовици суть и ластуны» (СтРЯ XI–XVII, 1263 р., 8, 178).
У різних слов'янських мовах слово утворене за допомогою різних суфіксів від кореня *last-; укр ластівка, рос. ласточка, бр. ластаука, пор. лит. lakstau, lakstyti, «літати», lakstus «швидкий», лтс. lakstit «т. с».
О. М. Трубачов виводить це слово із псл. *laska «любов, ласка». Ця точка зору видається непереконливою: якщо ластівка була названа за своєю ознакою, то скоріше за швидкістю польоту.
На позначення пташки з ряду горобиних, родини дроздових у давньоруських пам'ятках уживається назва соловий:
«О Бояне, соловию старого времени!» (СПІ, XII ст., 28). Зафіксовано також старослов'янську форму славии:
«Длъго ночь мрькнетъ, заря евьтъ запала, .. щекотъ славіе ...» (там же, 31). Праслов'янське *solvijb походить від прикметний *solvb «жовтувато-сірий». Воно споріднене з дпрус. salowis (Фасм., III, 71]
Чайка належить до ряду куликів, родини сивкових. Назва її, очевидно, праслов'янського походження, нині відома лише у східнослов'янських та західнослов'янських мовах.
На думку дослідників, псл. *саjа є звуконаслідувальним. У такій формі, яка практично не відрізняєте від праслов'янської, це слово збереглося лише в одному з діалектів чеської мови: caja. Воно пов'язане з близькими за значенням псл. *сауъка, *чатъка.
Форма *caja, незважаючи на обмежене поширення, лежить в основі: похідних *сajbka, *cajica. Пор. ст. сл. і рос. діал. чавка «чайка», дінд. kauti «кричить».
У давньоруських пам'ятках міститься лише паралельна форма чаица:
«О Донче! не мало ти величія, лєлєяшу князя на влънахъ, стрежаше гоголемъ на водь, чайками на ветвяхъ, чрьнадьми на ветрЪхъ» (СПІ, XII ст., 50).
Пізніше форма чаица утворена від основи *caja за допомогою суфікса –иц(а), була повністю витіснена формою чайка, утвореною за допомогою суфікса –ък(а).

Використана література:
1. Budziszewska W. Siowianskie slownictwo dotyczace przyrody zywej,– Wroclaw etc., 1965.– S. 93–125.
2. Булаховский Л. А. Зазнач, праця.– С. 263.
3. Кулінич I. Я., Воловник С. В. Довідник з біології.– К., 1986.– С. 183.
4. Масhек V. Еtіуmоlogіску slovnik іаzука сеsкehо.– Ргаhа, 1968.–
5. Фасмер М. Зазнач, праця,– Т. 3.– С. 625,
6. Фасмер М. Зазнач, праця.– Т. 1.– С. 352.
7. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка : В 4-х т.– М,, 1987.– Т. 3,– С. 398 (далі – Фаcм.; список скорочень див. у кінці статті).
8. Этымалагічны слоунік беларускай мовы.– Мінск, 1980 – Т. 2.– С. 62.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ:
1. ESJC- Machek V. Etymologicky slovník jazyka ceského. Praha, 1968.– 856 c.
2. ГА– Истрин В. И. Хроника Георгия Амартола в древнем славянском переводе.– Пг., 1920.–Т. 1.– 62 с.
3. ДЗ– Слово Даниила Заточника по редакциям XII и XIII вв. Переделки.– Л., 1932.– XVI –+ 166 с. + XIII табл.
4. СДРЯ XI–XIV– Словарь древнерусского языка (XI–XIV вв.). –М., 1986–89 Т. 1–3.
5. СлРЯ XI–XVII– Словарь русского языка XI–XVII вв.–М., 1975–1990. – Тт. 1–16.
6. СПІ – Слово о полку Игореве.– М., 1983.– 222 с.
7. Ср.– Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского язика, В 3-х т.–Спб., 1893–1912.
8. ЭСБМ– Этымалагічны слоунік беларускай мовы : В 3-х т.– Мінськ, 1985.

© І. О. СОКОЛ, 1991