І.О.Сокол: ЗНАЙОМІ НЕЗНАЙОМЦІ: НАБОГАСТІЙКО, НЕХАР ТА СТРИБКА...

До питання еволюції української зоологічної номенклатури й термінології
Як відомо, протягом тривалого періоду (друга половина XIX – початок XX ст.) біологічна лексикографія на теренах України була майже виключно західною. У Східній Україні того часу розвиток науки й освіти рідною мовою був практично унеможливлений через адміністративні заборони.
В Галичині величезну працю – збирання й систематизацію народних назв рослин і тварин – здійснив Іван Верхратський (1846-1912). Жоден лексикограф, який працював пізніше в цій галузі, не міг обійтися без праць цього дослідника. У Східній Україні на початку XX ст. українську народну номенклатуру, в т. ч. біологічну, збирали зокрема члени гуртка натуралістів при Київському політехнічному інституті.
Уже в радянський час (1927–1928 рр.) було видано «Словник зоологічної номенклатури», який, хоч і став бібліографічною рідкістю, є й дотепер цінним джерелом для вивчення біологічних номенів і термінів, що сягають корінням у живу народну мову. В укладанні цього словника брали участь такі визначні фахівці, як М. В. Шарлемань, І. М. Щоголів, С. С. Паночіні. Словник був виданий у трьох випусках: перший – назви птахів, другий – назви хребетних, третій – назви безхребетних. Це видання містить численні народні назви тварин, у т. ч. вузькодіалектні, зібрані ентузіастами протягом 1860–1910-х рр., а також зоологічні терміни латинською, російською й німецькою мовами.
На жаль, вже на початку 1930-х рр. розпочались репресії, що торкнулися й мовознавців та їхніх праць. Після звинувачень у «націоналізмі» багато словників було вилучено, видання інших припинено, ліквідовано Інститут наукової мови ВУАН. Відтоді й аж до «перебудови» в СРСР, тобто протягом півстоліття, лексикографічні праці були побудовані на засадах простого калькування російських термінів. У 1960-х рр. один із учасників лексикографічних студій попередніх десятиліть К. І. Татарко розпочав працю з систематизації збережених ним, але невикористаних лексичних матеріалів. У цьому значно допоміг йому академік О. П. Маркевич. В результаті було видано «Російсько-українсько-латинський зоологічний словник» (1983). Звичайно, він був значною мірою виправлений, відповідно до «вимог часу». Деякі народні зоономени було вилучено. Чимало термінів, уміщених в даному словнику, є лише кальками відповідних російських назв.
Отже, як не прикро, словник далеких 1927-1928 рр. видання є на сьогоднішній день чи не найповнішим джерелом справді народної зоологічної лексики. Хоча, звичайно, дещо з вміщеного в ньому вже застаріло – це природно.
Перш ніж перейти до стислого розгляду цієї пам'ятки, слід згадати, як взагалі побудовано систему біологічної термінології. Тут існують такі різновиди таксономічних категорій:
1) вид;
2) групи популяцій у межах виду – наприклад, підвид;
3) угрупування видів, тобто надвидові (або вищі) категорії.
Наукові зоологічні назви бувають п'яти категорій. Кожна категорія номенів має свою форму та особливості:
1) видова група – видові й підвидові назви;
2) внутріпідвидова група–назви індивідуальних варіантів;
3) родова група – родові й підродові назви;
4) група родин – назви категорій вище роду та нижче підряду;
5) група рядів, класів і типів – назви категорій вище надродин.
Загальна схема побудови зоологічної «ієрархії» має такий вигляд:
тип – клас – ряд – родина – рід – вид.
Крім систематичних категорій вище виду (рід, родина і т.п.), розрізняють дрібніші категорії всередині виду – підвиди для диких та породи для хатніх тварин.
З тих назв, які вживаються на позначення рядів у розглядуваному словнику засвідчені ссавці, плазуни, земноводяні, безчерепні, покривники, кишкозябрі.
Збереглися без змін лише назви перших двох класів. Назва третього вживається нині без букви я – земноводні. Три останніх назви не збереглися в сучасній номенклатурі (в первісному вигляді).
Звичайно, це лише невелика частина назв таксономічних одиниць, які вживалися в той час. Виходячи з цих даних, ми не маємо змоги простежити розвиток усієї системи зоологічної класифікації. Далі розглянемо докладніше деякі з назв окремих родів і видів. Не всі з них збереглися донині. Деякі є рідковживаними або вузькодіалектними. Зрозуміло, що далеко не всі засвідчені номени стали надбанням наукової термінології.
Ось, наприклад, які синоніми на позначення жайворонка подано тут: жайворонок, жервінок, джайворонок, жайворонка, жайворошок, богостійник, набогастій, набогастійко, підборозня, молибі, трепещук, шкаворонок, шкаворонка, джаворонка, джаворошка, джеворошка, молибо, корибіг (І, 11–12).
Звичайно, до наукового вжитку увійшла тільки назва жайворонок. Проте з точки зору етимології цікавими є народні назви богастійник, набогастійко, молибі, молибо. Вони пов'язані із звичкою цієї пташки рано-вранці злітати в небо, причому вертикально, ніби стоячи. Наші пращури порівнювали це з молитвою, зверненням до Бога. Згадаємо звичай, який походить ще з дохристиянських часів – навесні випікати коржики у вигляді жайворонків. Цей птах здавна символізував світанок і прихід весни. Згадаймо, що «жайворонками» називають людей, які рано встають. Що ж до варіантів «жайворошок», «шкаворонок» і т. д., то вони цікаві як діалектологічний матеріал.
Взагалі велика кількість синонімів, засвідчена у словнику М. Шарлеманя та інших, з одного боку, переобтяжує словник, але водночас є цікавим матеріалом для дослідження народної розмовної лексики, частина якої вже втрачена. Ось, наприклад, який синонімічний ряд наводиться до іменника яструб: ястреб, ястріб, коструб, голуб'ятник, рябець, шуляк голуб'ячий, шуляка, скобець, гия, ястреб курячий (І, 11). З-поміж цих назв принаймні дві – коструб та гия – є нині майже втраченими.
Що ж до другого випуску – «Назви хребетних тварин», то тут нема такої великої кількості синонімів. Переважна більшість іменників, засвідчених тут, збереглась дотепер без змін. Але трапляються й ті, які не були пізніше кодифіковані. Окремі з них досить цікаві, заслуговують принаймні на те, щоб їх згадати. До таких належать зокрема назви морського котика – ухач морський, ухач гривастий (II, 13): назва кажана, чомусь відкинута фахівцями – нічвид (II, 141).
Звертає на себе увагу розмаїття назв вовка, якого тепер не зустрінеш, певно, в жодному словнику – нехар, нехаринець, звір, сірман, сіроманок, гудимець, звірак, флов (II, 55).
Після 1920-х рр. завдання лексикографів розділились. Нині у фахових словниках відсутні діалектизми, а в діалектних, навпаки, відсутні наукові назви, тим більше латинські. Тим ціннішим для нас є словник М. Шарлеманя й співавторів, бо він дає змогу простежити, як видозмінювалась зоономенклатура, перш ніж нормалізуватись.
Назви зоологічних рядів колись творилися за допомогою суфікса -уват(і): верблюдуваті. собакуваті (II, 14), бобруваті (II, 16).
Згодом під впливом російської мови було кодифіковано номени з елементом -подібні (калька рос. -образные). Наприклад, словосполученню человекообразные обезьяны відповідає людиноподібні мавпи.
Щодо назв комах, то вони не відрізняються значною різноманітністю. Одним з небагатьох винятків є сонечко. В даному словнику засвідчено такі назви – бабарулька, бедрик, поворож, бедрунка, щедрик, бездрик, коровка, бобруниця, ба-брун, бабрунька. бабиська, серденько (III, 29). Звичайно, всі вони залишились у діалектному вжитку.
Впадає в око синонім коровка, який не був кодифікований, на відміну від російської мови, де є єдиною літературною назвою цієї комахи – божья коровка.
Не прижилися в науковій номенклатурі цілком прозорі назви довгоносика – ховак (II, 26) та блохи – стрибка (там же), пов'язані з звичками цих шкідників – відповідно: ховатися й стрибати.
Звертає на себе увагу факт, що не були кодифіковані саме ті українські народні назви комах, які не схожі на російські: пор. червиця – древоточец (III, ЗО), щітниця – шерстолапка (III, 32), туровець – жук геркулес (III, 34), волощиця – шелкопряд (III, 35).
Уже з цих прикладів видно, яким шляхом розвивалася ентомологічна номенклатура – якщо українська назва творилася від іншого кореня, аніж російська, вона не мала шансів увійти до складу наукової термінології.
Звичайно, дискусійним є питання про те, які саме з тих назв, що побутують у розмовному мовленні, варто кодифікувати. Вирішальне слово тут, звичайно, має належати фахівцям. Але при цьому слід орієнтуватися на ресурси власної мови, а не сліпо копіювати способи термінотворення споріднених мов, як це мало місце при кодифікації назв комах.
Більш поталанило в цьому відношенні назвам інших безхребетних. Наприклад, равлик садовий – пор. рос. улитка садовая (III, 151). Принагідно слід відзначити, що інша назва равлика – завитка – не була кодифікована попри свою виправданість і прозорість.
На жаль, у лексикографічних джерелах наступних десятиріч уже неможливо знайти такого розмаїття зоологічної лексики. Тому ми й зробили предметом розгляду саме словник 1927–1928 рр. На його прикладі маємо змогу досить добре простежити тенденції розвитку номенклатури цієї галузі, а це може стати темою цікавого дослідження для Малої академії наук.

© Ігор СОКОЛ, м. Київ, УКРАЇНСЬКА МОВА Й ЛІТЕРАТУРА В СЕРЕДНІХ ШКОЛАХ, ГІМНАЗІЯХ, ЛІЦЕЯХ ТА КОЛЕГІУМАХ. – 2010. – № 1 www.osvita-ukrainy.com.ua